приятно

нар. приємно, любо, мило, утішно, солодко, приязно. [Глядиш на неї - і очам приємно (Франко). Любо й неньці (матери), як дитина в честі (Номис). Слова такі без краю мило почути з любих уст (Самійл.). Втішно було мені добре слово почути (М. Вовч.). Тоді так приязно молилось (Шевч.)]. Он -но говорит - він приємно говорить. Это -но -це приємно. Не всякую правду -но слышать - не всяку правду приємно (любо, мило) слухати. - но видеть, посмотреть - приємно (любо, мило, утішно) бачити, подивитися, поглядіти. [У людей діти - любо поглядіти (Номис). На тебе дивитися мило (Метл.)]. Как -но вспоминать - як приємно (любо, втішно, солодко) згадувати що, про що. С ним -но говорить - з ним приємно розмовляти. Так -но дремлется под утро - так солодко дрімається перед світом. Вдвоём нам было бы -нее итти - удвох нам охітніше було-б іти.

* * *

1) нареч. приє́мно; ми́ло

2) в знач. сказ. приє́мно; (любо) лю́бо, ми́ло, любе́нько